Перейти до основного вмісту

Як головний поліцай Буданова відав життя за євреїв

Західно-українське село Буданів (раніше містечко Будзанов), що на Тернопільщині, може похвалитися повним комплектом єврейських історичних пам'яток. А нещодавно, на додаток до традиційної тріади «синагога — єврейська забудова — кладовище» тут з'явився монумент відомому земляку, німецькомовному письменнику Сому (Соломону) Морґенштерну (1890 — 1976). До речі, звідси родом і засновник відомої акторської школи Лі Страсберг, серед учнів якого — Аль Пачіно, Мерлін Монро, Дастін Гоффман, Роберт де Ніро та ін.

В українській глибинці, зауважимо, пам'ятники єврейським культурним діячам — рідкість. Втім, як і українським (бюсти Шевченка до уваги не беремо).

Як з'ясував кореспондент «Хадашот», в Буданові є ще один унікальний і абсолютно несподіваний пам'ятник, який має пряме відношення до євреїв.

На старому християнському кладовищі між середньовічним замком і «Новим» єврейським некрополем (в Буданові зберігся і «Старий»), стоїть невеликий надгробок. Для цих місць цілком стандартний — обеліск з місцевого червоного піщаника з барельєфом у вигляді хреста. Епітафія, щоправда, спантеличує:

Тут спочиває Степан Дерев’янко… Провідник укр. поліції в Будзанові. Помер після коротких важких мук 22.ХІІ.1941. Покійний загинув геройською смертю на стійці охорони порядку і законів…

Те, що пам'ятник начальнику поліції часів німецької окупації не знесли в радянські роки — вже примітно. Покійний явно користувався повагою земляків, оскільки місцеві не «злили» інформацію владі.

Тут зробимо невеликий відступ. Давно відомо, що генерали завжди готуються до минулої війни. І не тільки генерали.

Сьогодні всі ми мудрі по шкоді, але в 1941-му німецько-радянську війну більшість українців сприймало як аналог російсько-німецької війни 1914 — 1918 рр. Навіть на сході України багато хто чекав приходу дисциплінованих, ввічливих і культурних німців, які проженуть комуністів і наведуть порядок. Та що там українці, якщо навіть серед літніх євреїв міф про цивілізованих німців у 1918 році був вельми живучим.

Про Західну Україну, яка до 1918 року входила до складу Австро-Угорської імперії, годі вже й казати. Після аншлюсу Австрії багато хто на Галичині розглядали громадян Третього рейху майже як «своїх». До того ж до недавніх пір німці приходили сюди як союзники. Влітку 1917-го саме солдати кайзера допомогли вибити з Галичини російські війська, які встигли прославитися поргабуваннями, мародерством і безглуздими репресіями.

Тому влітку 1941-го українське населення не вважало гітлерівців ворогами. Більш того, на першому етапі німецька окупація була набагато «м'якше» не тільки радянської, але іноді і польської (зрозуміло, на євреїв, на відміну від українців, це не поширювалося).

Чи дивно, що багато українців розглядали роботу в окупаційних органах влади як перший крок до відновлення української державності? Коли марність цих сподівань стала очевидною, деякі пішли в УПА, хтось був знищений нацистами.

Все вищесказане ні в якому разі не відбілює окупаційну поліцію. Її роль в наступних репресіях проти мирного населення, в Голокості та й в інших злочинах нацистів загальновідома і безперечна. Тому так важко сьогодні сприйняти події з перспективи літа 1941-го, коли німці тільки окупували Західну Україну. 

Начальник поліції Степан Дерев'янко був одним з тих, хто хотів служити Україні і захищати інтереси жителів Будзаніва. А захищати було від кого — в окрузі промишляло чимало озброєних до зубів банд, які складалися як зі звичайних злочинців, так і з дезертирів. 

Як розповів місцевий старожил Євген Баран, в кінці 1941 року керівники єврейської громади містечка звернулися до Дерев'янко з проханням про захист. До них дійшли чутки, що люмпени і злочинці з сусідніх сіл вирішили скористатися ставленням німців до євреїв і проявити ініціативу знизу (а заодно і пограбувати). Мовляв, нова влада не жидів не жалує, а отже, можна без остраху влаштувати погром і добряче поживитись.

Інформація підтвердилася. Невеликий підрозділ Будзанівської поліції на чолі зі Степаном Дерев'янко зустрів натовп погромників на мосту через Серет, у самого в'їзду в містечко. Зав'язалася перепалка, яка переросла в перестрілку. Зустрівши збройний опір, погромники одразу ж ретирувалися, і погром був відбитий. У цій сутичці Дерев'янко і був смертельно поранений.

Ви часто чули про поліцаїв, загиблих при захисті євреїв? Автор до цього — ні разу... Звичайно, євреїв Буданова це не врятувало — в листопаді 1942-го їх відправили в гетто Теребовлі, звідки незабаром частину депортували в табір смерті Белжець, а інших розстріляли. Втім, про це Степан Дерев'янко вже не дізнався...  

Ось таку незвичайну історію зберігає скромний пам'ятник на старовинному буданівському кладовищі.

Дмитро Полюхович, спеціально для «Хадашот»

Немає часу відвідувати сайт? Підпишіться на розсилку і отримуйте найважливіше в одному листі

Отлично, вы подписаны на нашу рассылку!
Ранее вы уже были подписаны на нашу рассылку